Коли в житті зникає з серця радість,
Блідніють барви сонця,хоч вони такі як і колись.
І зовсім поряд,вже й холодить дух байдужість,
Фальшивий спокій десь вже близько причаївсь.
І на очах не сходять молитовні роси сліз,
Все більше хилить зір додолу марнота,
Занедбана та щирість,що вела раніш,
Й черствіє з плином часу в непомітності душа.
Коли у сухість звички переходить зміст життя,
Й хоч зовні форма й стиль лишаються незмінні,
До втрати сил наблизить духу теплота,
І в шквалі сумнівів здолає вітер крила віри.
Тоді у хвилях повсякчасності турбот,
Ціна святого миру вже давно забута,
І рівноваги важко віднайти оплот,
Полонить легковажність,від якої серцю скрута.
Тоді терпіння шлях здається надто довгим і важким,
А хочеться всього,одразу,якнайбільше.
І вабить розум імітація плодів,
І профіль лицемірства тінню падає на душу.
Коли важкі обставини є ближчими,ніж віра,
Й невір"я стаж несе невтішний досвід,
Більш кровоточать серця рани у зневірі,
Жорстокість селиться,втісняється у духа простір.
Межа.Реальне тіло і реальний дух.
Реальні боротьба,процес поразки,
А втім,чи легко спрагнути і віднайти води живої ключ,
Щоб навернутися і мати силу щастя???
Чому в житті зникає з серця радість?
Чому звичайність днів схиляє в сон?
І зовсім поряд,вже й холодить дух байдужість,
І мимоволі несвідомо йдемо у полон.
Ми першу залишаємо любов!
Ми відвертаємось від повного довір"я,
Ми втомлені любити почуттями знов і знов,
Забувши,що не лиш чуттям,любити треба і зусиллям!
Любов-не тільки почуття,-свідомий принцип віри.
І в час приходу в душу холодів і злив,
Молитву і старання і останні сили,
Віддати варто,аби наш дух в любові не збіднів,
А більш горів!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Публицистика : Денису посвящается. - Анатолий Бляшук Он знал, что может еще жить и жить, Бог касался его сердца, и в нем горел этот огонь, но он не смог поверить в свой шанс, и умер.
Я вспоминаю, как Денис приехал из зимнего молодежного лагеря, где Бог крестил его Святым Духом. Это был совершенно другой человек…, в его глазах горела надежда. Он не раз делился со мной своими переживаниями, и я вновь и вновь убеждался в любви и могуществе Господа. Но пошли будни, в которых ему пришлось встретиться с грехом один на один, и он сдался. Когда я видел его в последний раз, Денис находился в очень сильной депрессии, которая его и убила.
Для таких людей, как мы встать на ноги, и начать новую жизнь очень сложно. Ведь это означает оставить все, к чему ты был привязан, старых друзей, старые привычки…, и многое другое. Причем это нужно сделать сразу, иначе ничего не выйдет. Нужно себя любым способом изолировать от привычного круга общения, от всего, что напоминало бы о старой жизни. Это сложно, но возможно. Возможно при одном условии, если есть куда идти, и к чему стремиться. Нам нужно иметь веру в эти слова: «Ибо [только] Я знаю намерения, какие имею о вас, говорит Господь, намерения во благо, а не на зло, чтобы дать вам будущность и надежду». (Иер.29:11). Бог дает шанс каждому, но схватимся ли мы за него, полностью зависит от нас. Я видел много молодых ребят, которых, как и Дениса касался Господь. Они оживали, в их жизни менялось все…, их лица начинали сиять, а глаза горели огнем. Но проходило не так много времени, и все это куда-то исчезало, и появлялась депрессия. Человек возвращался туда от куда вылез, и падал еще ниже прежнего.
